Музей освіти Вінниці - Ветерани освітянської ниви ДНЗ

Ветерани освітянської ниви ДНЗ

Нехай добро посіяне розквітне

І дасть плоди у молодих серцях,

Нехай ніколи не погасне світло,

Яким освітлений дитячий шлях.

З давніх – давен образ педагога світить нам ніжністю і любов’ю, передає у спадок глибоку чуйність, навчає нас творити добро і красу, додає сил, допомагає долати будь-які труднощі та негаразди.

Саме ви, багато років поспіль засівали педагогічну ниву добрим, вічним, мудрим, виплекали не одне покоління інтелектуалів і талантів нашого дошкілля. Це ви, воістину віддані люди що творили історію вінницького дошкілля,чиї діяння несли і несуть гуманну та довічну просвітницьку місію.

Неможливо словами передати ту світлу вдячність і розчуленість за вашу працю, яка є взірцем для молодого покоління.

Ми звеличуємо вашу працю, працю людей творчих, відповідальних, чий досвід на протязі багатьох років був спрямований на розвиток, виховання і навчання найменших мешканців нашого міста.

Щиро дякуємо за добро та щедрість вашої душі, за вашу педагогічну мудрість та професійну майстерність.

*Гамрецька Ольга Григорівна*	Саме ця чарівна жінка 1 червня 1981 року запросила дітей робітників підприємства «Обленерго» в стіни нового дитячого садочка №1 «Слов’яночка». А надалі - двадцять років натхненної та плідної праці, тисячі днів та ночей з думками про рідний садочок! Завдяки мужній цілеспрямованості цієї тендітної на вигляд жінки, за досить короткий час у новому садочку були створені комфорт та затишок, сформовано чудовий педагогічний колектив. Традиції, започатковані в перші роки роботи закладу, підхоплювались наступними поколіннями педагогів. Стартувавши з п’єдесталу найперших та найкращих, «Слов’яночка» всі ці роки залишається одним з передових садочків Вінниці і з гідністю несе ідеї щасливого дитинства. Дерева, посаджені тридцять років тому, стали могутніми і високими, а ідеї всебічного гармонійного розвитку дитини стали основою роботи садочка.
*Федяніна Марія Лаврентіївна*	У тихому, мальовничому куточку Вінниці, над Бугом - рікою, наче птах, розправив свої крила дитячий садок – гніздечко «Ластівка». По-материнськи турботливо оберігає, зігріває, виховує він своїх «ластів’ят». Вже не одне покоління дошкільнят покинуло своє гніздечко, але вони повертаються, щоб вклонитися тим, хто навчив їх першим крокам, хто навчив розпізнавати добро і зло, хто прищепив любов до рідної землі. Довгих 27 років Марія Лаврентіївна очолювала дитячий садок №13, проявляючи свою педагогічну мудрість, фахову майстерність, психологічну спостережливість, тактовність. Сьогодні весь колектив дошкільного закладу з вдячністю пригадують ту людину, яка стояла у джерела створення дитячого садка, гілочку до гілочки вила вона наше гніздечко, зігрівала його своїм теплом, тримала розумну дисципліну, робила все, щоб у ньому було затишно і дітям, і дорослим. Це Федяніна Марія Лаврентіївна. Довгих 27 років Марія Лаврентіївна очолювала дитячий садок №13, проявляючи свою педагогічну мудрість, фахову майстерність, психологічну спостережливість, тактовність.
*Овчиннікова Світлана Григорівна*	Кажуть, педагогіка - найтонше мистецтво, а керівник - трудівник гарячого цеху, де кується найцінніший сплав знань, переконань, практичної дії. 38 років віддає СВІТЛАНА ГРИГОРІВНА своє щедре серце дітям, з них 18 років – завідуючою ДНЗ №13. Суть її педагогічного кредо в трьох заповідях: любов до дітей і безмежна віра в їх можливості, безперервний пошук найбільш ефективних способів роботи, співпраця з дітьми та їх батьками. Головне в її роботі «горіти, а не тліти», а інакше не треба працювати в дитячому садочку. Пошук, ініціатива і творчість є її обов'язковими супутниками на тернистій дорозі завідуючої.
*Іщенко Лідія Олексіївна*	Педагог – не професія, це – доля. Складна, неспокійна , але справжня і єдина на все життя. Обранцями такої долі можуть стати тільки найкращі. Бо педагогові необхідні мудрість і дитячість, серйозність і пустотливість, безмежна доброта і сувора вимогливість, принциповість і лагідність. Саме такою і є наша Іщенко Лідія Олексіївна. Лідія Олексіївна пройшла складний трудовий і життєвий шлях. Після закінчення фізико – математичного факультету Вінницького державного педагогічного інституту працювала учителем фізики і математики Очитківської 8 – річної школи Липовецького району Вінницької області. Та невдовзі у зв’язку з переїздом сім’ї до міста Вінниці пішла працювати в дошкільний навчальний заклад № 17 вихователем. Добру, ніжну доброзичливу виховательку полюбили колеги по роботі, батьки і особливо діти, яка заполонила їх душі і серця. Щоранку з нетерпінням чекали зустрічі з нею, щоб мандрувати своєю країною, літати у космосі, малювати свої мрії. За час роботи проявила значні педагогічні й організаторські здібності; з огляду на це в 1975 році переведена на посаду завідуючої того ж дитячого садка, а згодом переведена завідуючою дошкільним закладом № 14 Вінницького інструментального заводу. Тим, кому випало щастя працювати разом, добре знають її душевну щедрість. Вона для всіх взірець делікатності, інтелігентності. ЇЇ хочеться наслідувати, бути так само гарною, виваженою, розумною людиною.
*Шевцова Валентина Василівна*	Одним з найважливіших кроків у житті людини є вибір професії. Займатися тим, що тебе цікавить, приносить радість – одна з найважливіших умов відчуття життєвої повноцінності. Вагомий вплив на вибір життєвої стежини Валентини Василівни, на формування характеру мали батьки, особливо мама – педагог. “Мені в житті щастило, бо оточували гарні люди, вчителі, чиї уроки стали щедрим урожаєм на ниві сімейного і професійного життя” – стверджує Валентина Василівна. Починаючи з 1975 року присвятила себе дошкіллю. Як організувати життя дитини, щоб перед нею відкрився чудовий світ у живих, яскравих фарбах? Як пробудити джерело мислення й мовлення, щоб кожен відчув себе мислителем, дослідником? Як організувати роботу так, щоб задовольнити цікавість та допитливість маленької людини? Педагог в постійному пошуку. Спочатку працює вихователем, а з 1980 по 2001 рік завідуючою дошкільного закладу. На даний час працює дефектологом у дошкільному навчальному закладі № 28.
*Дрозденко Зоя Сергіївна*	Дитячі роки маленької Зої, яка народилася 15 березня 1931 року в селі Ріжки, Таращанського району, Київської області, проходили в Західній Україні, в сім’ї військовослужбовця. Там вона пішла в перший клас, але провчилась лише 2 роки. Велика Вітчизняна Війна на довгий час перервала навчання. Після війни замість третього класу її приймають у четвертий. Вчиться вона на відмінно, займається спортом. Після школи поступає в Бородівське педагогічне училище, закінчує його в 1952 р. Мріяла стати педагогом. Але і спорт не залишала, на спортивних змаганнях завжди перша. В 1965 році переїхала до м. Вінниці. Працювала методистом в дитячому садочку №33. В 1971 році перейшла в садок №18 на посаду завідуючої. Мета життя і діяльності Зої Сергіївни – жити, творити, робити добро. Вона не втомлювалася повторювати: «Твори добро – воно відгукнеться». Недарма кажуть, що письменник живе у своїх книгах, художник – у створених ним полотнах, а педагог – у думках і справах своїх, коли кожен із нас з почуттям вдячності згадує рідний садочок і свого духовного наставника, адже в кожному прожитому дні було щось неповторне, незабутнє, що залишило у душі відлуння. В 1987 році пішла на заслужений відпочинок і організувала хор ветеранів, в якому і сама приймала активну участь.
*Лук'янцева Лідія Тимофіївна*	Народилася 3 січня 1945 року в м. Фрунзе Киргизької Республіки у сім’ї військовослужбовця. У 1962 році закінчила школу. У 1965 році вийшла заміж за офіцера Радянської Армії та виїхала за місцем служби чоловіка у місто Вінниця. Після закінчення Вінницького педагогічного інституту імені М.Островського отримала диплом за спеціальністю вчитель російської мови та літератури. Вкладала всю свою інтелектуальну і творчу енергію в улюблену справу, по-справжньому жила нею. З 1983 року працювала методистом у дошкільному навчальному закладі №19, потім у дошкільному навчальному закладі №21. З 1990 по 2011рік працювала на посаді завідуючої дошкільного навчального закладу №21. Жінка – керівник, жінка – взірець, завжди готова вислухати, зрозуміти, підтримати. Її серце завжди відкрите усім, хто звертається до неї по допомогу чи пораду. Вона приклад сміливої громадянської позиції, уміє відчувати ритм життя і йти попереду. Лідію Тимофіївну поважають всі, кому довелось з нею працювати і спілкуватись.
*Іванова Анна* *Сергіївна*	22.12.1961 року ясла-садок «Берізка» під №23 гостинно відчинив двері своїм першим вихованцям і ... першим своїм педагогам. Один корпус закладу нараховував 135 місць. Серед тих, хто познайомився з першими господарями садочка - дошкільнятами та посадив першу берізку на новій території була молода вихователька - Анна Сергіївна Іванова. Другою домівкою стала «Берізка» для цієї розумної, веселої, доброї жінки. Молодий колектив завзято працював з малюками, щоб ім'я «Берізка» в місті звучало голосно. До 1965 року був добудований ще один корпус на 140 місць - діток побільшало, педагогів також, але Анна Сергіївна тепер уже на посаді методиста допомагала навчати діток молодим вихователям. В 1966 році Іванова Анна Сергіївна очолила великий колектив дитячого садочка №23. Працюючи на посаді завідуючої, вміло керувала роботою закладу. В 1973 році заклад розширився - було побудоване приміщення, що знаходиться окремо від основних корпусів, на 140 місць та господарчі будівлі. В 1983 році був введений в експлуатацію басейн - блакитна казка для малюків. Потужність закладу становить 18 груп. Вже тоді дитячий садок-ясла плідно працював над організацією фізичного виховання дошкільнят. Йшли роки, змінювалися покоління, але саме ця ідея і сьогодні лежить в основі навчально-виховної роботи в ДНЗ №23. Досвід фізичного виховання вивчався кабінетом дошкільного виховання обласного інституту удосконалення вчителів. В 1976 році був представлений на ВДНГ СРСР, матеріали були високо оцінені головним виставкомом ВДНГ СРСР - дитячий садок був нагороджений дипломом II ступеню, срібною і бронзовою медалями. А в 1977 році Анна Сергіївна оформила досвід роботи і видала методичний посібник «Організація фізичного виховання в дошкільній установі». За свою плідну працю Анна Сергіївна була відзначена нагрудним знаком «Відмінник народної освіти». 20 років уміло керувала закладом. А у 1986 році передала ключик від «Берізки» своїй наступниці.
*Бохонко Валентина Анатоліївна*	У 1986 році завідуюча Анна Сергіївна Іванова передала «ключик» від ДНЗ № 23 «Берізка» новій господині. Молода, енергійна, завжди усміхнена Бохонко Валентина Анатоліївна активно і завзято взялася господарювати. Що б не робила, які б починання, прості чи важкі не розпочинала її усмішка не сходила з чарівного жіночого обличчя. Вона своєю енергією і активністю запалювала колектив. А як Валентина Анатоліївна співала та грала на баяні! Вона завжди була королева усіх дружніх колективних посиденьок та дозвіль. У 1986 році була обрана делегатом на з’їзд вчителів України, адже уміло продовжувала справу з організації фізкультурно-оздоровчої роботи з дошкільнятами. Працівники закладу завжди раді бачити колишню завідуючу в садочку.
*Покрасьон Клавдія Іванівна*	Життя людини багатогранне і цікаве. В ньому зустрічаються хвилини радості і розпачу, рівнини і пагорбки, будні і свята. Світ великий і різномаїтий і ми – люди, в ньому різні. Але, коли згадуєш цю чудову людину, на душі стає якось радісно і приємно. Це – прекрасна українська жінка, яку 10.01.1932 року подарувала світу Полтавська земля – Клавдія Іванівна Покрасьон Моральна краса людини починається з родини, моральна риса гарних батьків, яка передається дітям без жодних зусиль – душевна доброта батька й матері. Ще з дитинства, яке пройшло в сім’ї звичайних сільських трударів, вона засвоїла девіз життя: «Роби так, щоб людям, які тебе оточують, було добре». Цей девіз, ще будучи дівчиною, Клавдія Іванівна пам’ятала в школі, з ним не розлучалася і в юнацькі роки та під час навчання в Ніжинському педагогічному інституті, який успішно закінчила в 1954 році. В 1965 році наша рідна Вінниччина радо зустріла молодого педагога. Працюючи вихователем в ДНЗ №28 Клавдія Іванівна серцем і душею відчувала кожну дитину, кожну людину. В 1974 році очолила ДНЗ №27, який щойно був добудований до старої будівлі. Голі стіни, відсутність меблів, іграшок. А головне – немає згуртованого педагогічного колективу, з яким можна впевнено починати таку нелегку і відповідальну роботу – виховання та навчання найменших й найцінніших громадян держави. Все починається майже з нуля. Клавдія Іванівна – це яскрава індивідуальність. Недарма у 1982 році вона була учасником Всесоюзного з’їзду вчителів, їй присвоєно звання «Відмінник народної освіти». І вже, працюючи з 1990 р. по 1995 р. вихователем логопедичної групи, жінка залишається чуйною, щедрою душею, багатою розумом, працелюбною і доброзичливою. Всі, кому доля дала можливість співпрацювати з цим педагогом, з великим задоволенням і повагою згадують ті роки.
*Грінчук Лілія Григорівна*	Трудова біографія Лілії Григорівни розпочалась, коли вона, двадцятирічна, прийшла працювати на Вінницький електроламповий завод. Лише згодом збагнула, що думками та серцем завжди тягнулась до дітей. Тому у березні 1978 року прийшла на посаду вихователя до дитячого садка № 50. Відразу закохалась у професію і її теж полюбили діти, оцінили колеги й батьки вихованців. Минав час, Ліля Григорівна стала студенткою філологічного факультету Вінницького педагогічного інституту, та далі продовжувала на практиці осягати таємниці професії. Стиль роботи, характер, здібності й талант педагога не лишились непоміченими. Невдовзі її призначили на посаду методиста закладу. У 1987 році перейшла на роботу учителем російської мови та літератури у СЗШ №6. Звикши цілком віддаватись роботі, вона і на новому місці працює з повною віддачею. У 1991 році Лілія Григорівна очолила дошкільний навчальний заклад № 27 «Дзвіночок». Десять років керувала колективом творчих однодумців. За цей час дошкільний заклад неодноразово нагороджувався грамотами, дипломами різних рівнів.
*Трескова Ірина Григорівна*	Народилась у м. Чорнобилі, на берегах річки Прип'ять. Стрімкі потоки несли не тільки води, але й думки маленької дівчинки, яка думала про добро, милосердя, любов змалечку і на все життя. І ці зернини вона почала засіювати в маленьких душах з перших днів своєї педагогічної діяльності, яка розпочалась у 1962 році, після закінчення Переяслав – Хмельницького педагогічного училища, та Київського педагогічного інституту ім. М. Горького у 1970році. На педагогічній ниві пройшла шлях від вихователя до інспектора відділу народної освіти. Доля водила по різних містах: Моздок ( Північна Осетія), Ніжин, Хабаровськ, Німеччина, де проходив службу чоловік – військовослужбовець. Та більша частина життя Ірини Григорівни пов'язана з мальовничим містом над Бугом – Вінницею. У 1971 році відкривала новобудову – дошкільний навчальний заклад № 17, де працювала завідуючою до 1975 року. З 1975року - інспектор міського відділу освіти, з 1988 по 1993 – інспектор Замостянського районного відділу освіти. Всі свої знання, вміння, досвід направляла на становлення маленької особистості, удосконалення професійної майстерності, створення умов для творчої роботи. З 1992 року працює у дошкільному навчальному закладі № 28 для дітей з вадами зору, завідуючою, а з 1996 року вчителем – дефектологом.
*Добра Галина Максимівна*	У селі міського типу Ситківці, 1939 року народилась Галина Максимівна. Змалечку захоплювалась природою, прислухалась до народної пісні, багато читала, бо прагнула якнайбільше дізнатись про навколишній світ. За період навчання у Ситковецькій середній школі, з 1946 по 1956 рік, виявила неабиякі організаторські здібності, була активною учасницею всіх заходів, що проводились у школі, тому після закінчення школи вирішила піти, як і її брати і сестри, до педагогічного вузу. Незабутнє студентське життя, сповнене новими знайомствами, пізнанням різноманітних наук, цікавими досягненнями, першими спробами в учительській справі промайнуло швидко і з 1961 року Галина Максимівна працює вчителем початкових класів у Ситковецькій школі інтернаті. У 1964 році переїхала до Вінниці і почала працювати вихователем у дитячому садку - яслах № 29. Непомітно збігли 20, за цей час отримувала безліч похвал, нагород та визнань за свою педагогічну діяльність. В 1984 році Добра Галина Максимівна призначена на посаду завідуючої дитячого комбінату №29. За час її роботи на посаді завідуючої, ДНЗ №29 вважався одним із найкращих. У 2001 році вийшла на пенсію. Але не забуває свій рідний дім; завжди готова прийти на допомогу, дає мудрі поради своїй наступниці.
*Воловик Людмила Олексіївна*	Доля... У кожного вона своя. ЇЇ можна порівняти з рікою: то тихою, то бурхливою, то повноводною, то мілкою. Кожен сам обирає собі шлях, яким "приборкує” свою долю: один пливе за течією, інший вступає в боротьбу зі стрімкими потоками життя. В одного – це бурхливий потік, в іншого – тиха, мілка степова річечка. В цієї жінки ріка життя - повновода і могутня. Якщо оцінювати роки кількістю зробленого, то це ціла епоха. Роки, роки... Довгі десятиліття праці: творчої, невтомної. Кажуть, що важко вмістити людину у вимір «гарна людина», можливо, гарна та, в якої є душа, гарячі почуття, що стрімко рвуться з глибини серця. А коли до такої душі ще долучити бажання пізнати щастя, смисл якого – творити задля щастя людини, то можна цій людині тільки позаздрити. Це – Воловик Людмила Олексіївна. Найбільшим багатством, найдорожчою цінністю Людмила Олексіївна вважає Людину. Народилася Воловик Людмила Олексіївна 27 вересня 1928 року у місті Вінниця. Навчалася у школі №7 по вулиці Червоних партизан, коли почалася Велика Вітчизняна Війна. Дошкільний навчальний заклад №31 «Сонечко» вперше гостинно відчинив свої двері для малят 1 червня 1965 року за рішенням виконкому Вінницької міської ради. Першою завідуючою була призначена Воловик Людмила Олексіївна. Саме вона була першою, хто організував колектив, узяла на свої плечі клопоти становлення й розвитку дитячого садка. Це вона запалила вогник життя в серці дитячого садка і потягнулися на цей вогник гарні, добрі люди майстри своєї справи. Їх дбайливі руки висадили маленькі, ніжні, тендітні деревця, кущі, квіти. Дитячий садочок перетворився на квітучій сад завдяки їм. Стіни, які ще тримали запах фарби перетворювалися на казковий світ дитинства. Вмілі руки вихователів заповнювали полички дидактичними матеріалами, картинами, рукотворними іграшками чудових умільців. Клопотів у завідуючої було ой як багато. Найбільшу радість отримувала від спілкування з дітьми. Здорові, веселі малюки – радість для Людмили Олексіївни. Вже з дитинства треба навчати дітей прекрасному, закладати в дитячі душі паростки загальної культури та інтелігентності.
*Тарареєва Людмила Арсентіївна*	Закінчивши дошкільний відділ педагогічного училища в 1969році, вступила до педагогічного інституту на історичний факультет в місті Хабаровськ (Росія). Після закінчення інституту працювала методистом при Будинку піонерів та школярів, вчителем історії в школі. В 1989 році доля привела у Вінницю. З 1989 року працює в дитячому садочку №34 на посаді завідуючої. Людмила Арсентіївна справжній майстер своєї справи. Всю свою роботу спрямовує на виховання у вихованців чуйності, доброзичливості та любові. Завжди готова до позитивних перемін і не припиняє, як у юності, мріяти, оскільки знає, що найголовніші мрії збуваються. Людмила Арсентіївна досвідчений педагог, має відмінну професійну підготовку; виявляє ґрунтовні знання і компетентність; володіє ефективними формами організації навчально-виховного процесу. Працює творчо. Досягла значних результатів у розв’язанні педагогічних завдань, що служить прикладом для інших.
*Герасимова Людмила Євгеніївна*	Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. І таку віру в прекрасний світ, сповнений надіями, щасливим майбутнім, має Герасимова Людмила Євгенівна. Це людина з цікавою долею, яка народилася в далекому Уссурійську в рік, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Та Україна приворожила Людмилину сім'ю і вона ще у дошкільному віці опинилась на Поліссі. Любов до дітвори в 1958 році привела Людмилу Євгенівну в Бердичівське педагогічне училище. Після його закінчення з 1961року по 1968 рік стала музичним керівником дошкільного закладу в місті Шепетівці. В березні1968 року вона переїздить до міста Вінниці і працює в ДНЗ № 36, а згодом в ДНЗ № 35 на посаді музичного керівника. Цій професії вона присвятила 20 років. З 1981 по 1984 рік вона продовжила роботу в дошкільному закладі № 35 на посаді методиста, а потім з 1984 по 1997 роки працювала завідуючою цього закладу. Під її керівництвом виховувалось чимало маленьких вінничан. Завдяки її ініціативі у садочку було створено та облаштовано фізіотерапевтичний кабінет, такий необхідний у санаторному закладі. На сьогоднішній день маючи пенсійний вік, вона продовжує працювати вихователем в ДНЗ № 35, навчаючи дітей доброти та порядності. Це свідчить про те, що її покликання - бути педагогом.
*Лук'яненко Олександра Іванівна*	В своїй роботі на посаді завідуючої постійно керувалась принципом: «Хочеш, об тебе поважали, то поважай інших». Тому Олександрі Іванівні вдалося згуртувати творчий колектив однодумців. Вся робота закладів була спрямована на виховання, навчання, та всебічний розвиток дітей. А все починалося з мрії - стати педагогом. Це великий дар, покликання, яке має цінитись та використовуватись за призначенням, передавати силу знань з покоління в покоління. Тому в 1963 році вступила до Вінницького державного педагогічного інституту. Але за сімейними обставинами перевелась до Кам'янець Подільського державного педагогічного інституту і закінчила повний курс в 268 році. Деякий час працювала вихователем в дитячій дошкільній установі № 48 комбінату «Вінницяпромбуд». За період роботи проявила значні педагогічні й організаторські здібності. Завжди була відповідальна, старанна, її любили іти, поважали батьки та колеги по роботі, брала активну участь у житті колективу. Тому в 1976 році очолила цей колектив. її життєвим кредо було: Любити життя і цінувати кожну хвилину, нести радість, у книжках шукати істину, у людях - мудрість» Враховуючи вагомий педагогічний досвід та організаторські здібності в 1988 році адміністрація комбінату «Вінницяпромбуд» доручила їй очолити колектив дошкільного закладу № 36, в якому на той час функціонувало 17 груп.
*Мартинова Майя Миколаївна*	Народилася 5 травня 1934 року у місті Вінниці у сім’ї військовослужбовця. Закінчила середню школу № 2, педагогічний технікум, педагогічний інститут ім. М. Островського. Педагогічну діяльність розпочала на Далекому Сході у гарнізоні Серафимівка вчителем російської мови та літератури. Ще на початку свого життєвого шляху визначила свою позицію, виважила усі свої плани і окреслила мрії і сподівання – присвятити усю себе вихованню молоді, реалізації та розкриттю внутрішнього потенціалу юної особистості. Працювала на Чукотці вчителем і директором вечірньої школи. В 1964 році, повернувшись на рідну Вінницю, працювала вихователем в дитячих садочках № 7, 20, 40, пізніше у дитячому садочку № 40 - методистом, а потім – завідуючою. Протягом багатьох років колектив відомчого дитячого садочка № 40 швейного об’єднання «Поділля» проводили методичні об’єднання, колективні покази занять для інституту удосконалення вчителів. Колектив неодноразово виборював призові місця в оглядах дитячих закладів Міністерства легкої промисловості (нагороджувався грамотами, грошовими преміями). За високу організацію методичної, педагогічної і господарської роботи Майя Миколаївна двічі була нагороджена туристичними поїздками в братню республіку Польща. Колеги з братньої Польщі були частими гостями і в дитячому садочку. Їх надзвичайно цікавила діяльність педагогічного колективу. Після таких відвідин гості відмічали високий рівень патріотичного виховання вихованців садка до своєї Батьківщини, а також привиту любов і повагу до народів дружніх країн. Пропрацювавши в системі освіти 42 роки, у 1994 році вийшла на заслужений відпочинок.
*Москалець Тетяна Йосипівна*	Народилася З листопада 1947 року в місті Уссурійську, Приморського краю в сім'ї військового. Після закінчення школи у 1966 році пішла працювати музичним керівником в с.Узіні Київської області, а в грудні цього ж року, разом з мамою переїхала у Вінницю. З 1967 року працює в дитячій установі №33 сестрою-вихователькою. Попрацювавши три роки, зрозуміла, що нею зроблено правильний вибір, і тому вона поступає на заочне відділення в Київський педагогічний інститут, який і закінчує в 1974 році. В роботі Тетяна Йосипівна була відповідальна, старанна, її любили діти, поважали батьки та колеги по роботі, брала активну участь у житті колективу. І тому в 1976 році їй було довірено очолювати колектив дошкільної установи №33, а згодом - №42 на посаді завідуючої. В 2000 році Тетяна Йосипівна виходить на педагогічну пенсію по вислузі років. Як керівник, Тетяна Йосипівна, проявила себе вмілим організатором, професіональним керівником, люди поважали її за доброзичливість та тактовність. У своїй роботі вона багато робила для педагогічного зростання молодих спеціалістів, допомагала їм вмілими вказівками та заохочуваннями.
*Дзюба Людмила Миколаївна*	Народилась 11.05.1953 року в с. Ліски Володимир-Волинського району, Волинської області у сім'ї службовців. Заміжня, має двох дітей, одну внучку. У 1970 році закінчила школу у м. Нововолинську. Після закінчення у 1980 р. Одеського університету, біолого-географічного факультету працювала вихователем, старшою медсестрою, методистом. З 1983 року була членом КПРС. На посаді завідуючої працювала у ДНЗ №39-УВД, №2, №46. Решту 16 років працювала: вихователем, старшою медсестрою, методистом. Проявила себе як відповідальний до своїх обов’язків працівник, на будь якій посаді відносилась з відповідальністю та розумінням справи. Як керівник - активна, ініціативна, енергійна. Брала активну участь в культурно-масовій роботі в УВД Вінницької області, була учасником хору дошкільників міського управління освіти. Має хобі: співає, декламує вірші та тости. Все своє життя і всю себе присвятила дошкіллю. Виховала і передала свій професійний та життєвий досвід молодим педагогам, які потім стали завідуючими та методистами. З вересня 2010 року Людмила Миколаївна працює в ДНЗ №46 вчителем-логопедом.
*Маршук Єфросинія Станіславівна*	У далекому 1928 році в селі Валки, Володарськ - Волинського району, Житомирської області народилася дівчинка. Після війни пішла навчатись до Житомирського педучилища. Після його закінчення була направлена в Волинську область учителем І-ІІІ класів Баївської початкової школи. В 1953 році переїжджає до Вінниці. На сімейній раді було вирішено, що Єфросинії Станіславівні краще буде працювати в дитячому садку. Так і стала вихователем, а згодом методистом дитячого садочку №31. В 1966 році закінчила педагогічний інститут. Здібного, енергійного методиста відразу помітило керівництво освіти міста. Неодноразово нагороджувалась грамотами райвно, міськвно і навіть Міністерства освіти УРСР. А в 1970 році була переведена на посаду завідуючої в дитячий садок №21. На цій посаді вона теж неодноразово відзначалась нагородами: грамотами, медаллю. Обиралась депутатом Ленінської районної ради м. Вінниці. Довгий час працювала нештатним інспектором дитячих установ Замостянського району. В 1974 році потужне підприємство міста ДПЗ-18 відкрило дошкільний заклад №54 і запросило очолити його Єфросинію Станіславівну. За проханням керівництва заводу в 1978 році Єфросинія Станіславівна очолила дитячий садок № 47, який теж належав підприємству. У 1983 році проведена на пенсію.
*Попова Людмила Василівна*	Як небесна блакить немислима без сонця, так і великий світ – без жінки, без творчого педагога. Слово «творчість» одного кореня із словом «творити», тобто вкладати свої здібності, можливості, хист у якусь справу. Кожна людина приходить у світ з цією місією, адже в кожній закладено це велике призначення. Найголовніше – щоб людина любила свою професію. Бо ж хто до чого покликаний, той і буде старанно й сумлінно робити свою справу. Насправді, великою є людина, яка чесно виконує свій обов’язок. Саме такою відповідальною, сильною, доброю, творчою, справжньою людиною є Попова Людмила Василівна. Народилася ця прекрасна людина 8 червня 1948року в сім'ї вчителів, у Вінницькій області. Закінчила середню школу у 1966 році і вступила до ВДПУ. Успішно завершивши навчання, розпочала свою трудову педагогічну діяльність. Після одруження переїхала до Вінниці. З 1975 року працює вихователем у ДНЗ №50. Відчувши в собі талант, щедро дарувала його дітям та колегам, працювала над удосконаленням своїх здібностей, примножувала свої творчі здобутки новими перлинами. Людина. Індивідуальність. Особистість. Вона живе не лише для себе, а й для суспільства. І саме таким ідеалом для свого колективу стала Попова Людмила Василівна, бо ж має щирий доброзичливий характер, розуміє оточуючих, дбає про них. І у 1987 році педагогічний колектив ДНЗ №50 обрав її своїм керівником, наставником, після чого її було затверджено на посаду завідуючої. У 2003 р. Попова Людмила Василівна пішла на заслужений відпочинок, у зв'язку з пенсійним віком.
*Додон Людмила Василівна*	Очолювала дошкільний навчальний заклад № 52 з 1988 по 2012 роки. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій педагогічна посідає особливе місце: вона – початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання та незмінним залишається головне призначення педагога – навчити людину бути людиною. Людмила Василівна присвятила своє життя саме цій справі. Завжди доброзичлива, з посмішкою на вустах, врівноважена, тактовна, дипломатична – багато років очолювала педагогічний колектив. Намагалась розуміти кожного і вирішувати проблеми з оптимізмом та людяністю. Продовжуючи працювати з дошкільниками в дошкільному закладі на посаді учителя-логопеда Людмила Василівна залишається мудрою, світлою жінкою. З нею завжди комфортно, легко та радісно.
*Колеснікова Людмила Михайлівна*	Народилася через чотири місяці після початку війни, 22 жовтня 1941 року у Волгограді, в сім’ї військових льотчиків. Батько загинув у перший же рік війни. Молода вдова, залишившись з маленькою донечкою на руках, наважується повернутися на свою Батьківщину, на Вінниччину. Так, у 1942 році, на військовому літаку Людмила прилітає з мамою до Вінниці. Дитинство дівчинки припало на голодні воєнні та повоєнні роки. Важкі були часи, нелегко прийшлося мамі з малою Людмилою. Та закінчилася війна, поступово налагодилось життя, відбудувалися школи. Людмила йде навчатися до загальної школи №4 і з успіхом її закінчує. Поступає до Вінницького державного педагогічного інституту ім. Миколи Островського, на спеціальність «Педагогіка і методика початкового навчання». У 1970 році отримує кваліфікацію «Учителя початкових класів середньої школи». Понад 10 років працює в кінотеатрі «Родина» спеціалістом по педагогічній роботі. З 12 грудня 1983 року по 14 червня 1997 року очолює дошкільний навчальний заклад №57 «Дружна сімейка». Багато було зроблено цією вродливою, розумною, толерантною жінкою, щоб дитячий садок процвітав, а маленькі вихованці почували себе там по-домашньому тепло і затишно. Постійна міцна співпраця з шефами: фабрикою «Вінничанка» та картографічною фабрикою дозволила покращити матеріально-технічну базу садочка. Завдяки співпраці колективу ДНЗ з робітниками ботанічного саду та лісництва на території садка висаджуються чудові квіти на клумбах, велика кількість дерев (у тому числі і рідкісних), кущів. Прогулюючись територією діти мають змогу вивчати понад 15 видів дерев, які були посаджені завдяки зусиллям Людмили Михайлівни. З 14 червня 1997 року Людмила Михайлівна на заслуженому відпочинку.
*Колєснікова Людмила Федорівна*	В 1976 році, в мальовничому куточку Вінниці, в мікрорайоні «Вишенька», в осінню пору відкрився довгоочікуваний дитячий садок № 59. Очолила цей садок молода, приваблива, енергійна жінка Колєснікова Людмила Федорівна. Вона присвятила своє життя вихованню молодого покоління, створювала умови, які несли промінь щастя і радості в душі дітей. Її ім'я було добре відоме в педагогічній громадськості міста Вінниці. Природжений лідер, талановитий організатор, Людмила Федорівна була завжди наполегливою в досягненні мети. Вона одночасно очолювала не один, а два дошкільних заклади ВАТ «Маяк»- № 59 та № 72. Завдяки її енергії, вмінню працювати з людьми, організаторським здібностям, дитячий садок був завжди зразковим, одним з найкращих в місті. Саме під керівництвом Людмили Федорівни, дитячий садок здобув славу навчального закладу, в якому вихователі, помічники вихователів та технічний персонал працювали єдиним творчим колективом. У багатогранній діяльності Людмили Федорівни органічно поєднуються здібності мудрого керівника, педагога і бажання працювати на будь-якій посаді, віддавати улюбленій справі сили, здоров'я, любов і натхнення.
*Ботвінко Наталія Павлівна*	Народилася 29серпня 1925 року у Вінниці. Ще в довоєнні роки вона відвідувала дитячий садок і до цього часу пам’ятає своїх вихователів Євгенію Моїсеєвну та Ганну Іванівну. Садочок залишився в її пам’яті другою домівкою. Вчилася в школі № 9 міста Вінниці, завжди брала активну участь у всіх заходах, нагороджувалась похвальними грамотами , почесними подарунками ( по даний час зберігається подарована їй книга «В людях» М.Горького. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою,завжди працювала над собою, вдосконалювала свої знання. До війни вона закінчила 8 класів. Під час війни евакуювалась з батьками в Уфу, де закінчила десятирічку і в 1943 році поступила в Уфінський педагогічний інститут. Під час війни , як і вся молодь працювала в госпіталях та зв’язковою – приймала та відправляла телеграми з фронту. Після війни повернулась до Вінниці де продовжила навчання у Вінницькому педагогічному інституті. Потім вийшла заміж і переїхала до Львову, де закінчила навчання в Львівському педагогічному інституті. Повернувшись до Вінниці працювала в школі № 13 вчителем фізики. Пізніше була інспектором шкіл Вінницького обласного відділу народної освіти, викладала у Вінницькому педагогічному інституті на кафедрі педагогіки та психології. З 1963 року працювала завідуючою дитячого садка № 24, де за допомогою шефів заводу Радіотехнічної апаратури створила оновлену матеріальну базу. 30.09.1976 року вона відкривала новобудову - дитячий садок-ясла № 60. За період роботи в закладі сформувала активний працелюбний мобільний колектив. Самовіддано працювала, дбала про матеріальну базу закладу, постійно турбувалась про відповідальне, належне ставлення працівників до дітей. Завжди була в авангарді нових результативних підходів спрямованих на розвиток , навчання та виховання дітей. Вийшовши на пенсію вела активну суспільну та просвітницьку роботу, була членом «Спілки знань», читала лекції, організовувала лекційну пропаганду на окремих підприємствах, профтехучилищах, у школах Вінниці.
*Васильєва Алевтина Лаврентіївна*	Народилася 11 серпня 1947 року в м. Острог Ровенської області в сім’ї педагога. Дитинство пройшло в краю значних історичних подій Петра Могили, князів Костянтина та Федора Острозьких найславетніших постатей свого часу, що направило вподобання до вивчення світової історії середніх віків. В 1964 році закінчивши 11 класів середньої школи, Алевтина Лаврентіївна з 17 років працює вчителем французької мови в школі с. Малий Житин Ровенської області. З 1 вересня 1965 року вступає в Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка на факультет іноземних мов (романо-германське відділення), паралельно працюючи екскурсоводом в Києво-Печерській Лаврі та поглиблюючи свої знання про світову історію середніх віків. З 1971 року після закінчення навчання в університеті, згідно направлення продовжує працювати в школах Ровенської області на посаді вчителя французької мови. В 1974 році переїхала до Вінниці, де працювала завідуючою відділенням в Староміському райкомі комсомолу, з 1977 року - методистом в Староміському райвідділі народної освіти. З народженням сина в 1979 році віддає перевагу педагогічній роботі, спочатку працювала директором Будинку дошкільника «Гніздечко», а з 1980 року – завідуючою дошкільними закладами № 74, 76, 60 Вінниці, що визначило творчі нахили та вподобання, поєднання змісту життя та захоплення: розвитку інтересу дітей дошкільного віку до пізнання оточуючого світу та потягу до навчання іноземних мов.
*Кметюк Галина Захарівна*	Народилась 10 червня 1944 року в Кіровоградській області, Добровеличківському районі, с. Липняшка. Розпочала свою професійну діяльність у 1982 році після закінчення Кіровоградського педагогічного інституту у дошкільному навчальному закладі № 73 заводу «Кристал» на посаді вихователя. За відданість професії, сумлінність, старанність, педагогічну майстерність у 19991 році була призначена завідуючою даного закладу. За період керівництва дошкільним закладом проявила себе не лише ініціативною, чуйною, уважною, доброзичливою особистістю, а й професійно грамотним керівником. За що й неодноразово була нагороджена похвальними грамотами, подяками, грошовими преміями. Заслужено користувалася повагою серед колег, батьків. На посаді завідуючої ДНЗ № 73 пропрацювала до 2000 р. й вийшла на заслужену пенсію.
*Кравчук Клавдія Сергіївна*	Народилася у 1936 році у місті Вінниці. Закінчила Вінницький педагогічний інститут, філологічний факультет. Після закінчення інституту працювала вчителем російської мови у загальноосвітній школі № 2 м. Вінниці. У 1980 році була призначена на посаду завідуючої щойно збудованого дошкільного навчального закладу № 73 заводу «Кристал». Завдяки її умілому керівництву заклад здобув авторитет серед батьків. Відкритість, щирість, доступність у спілкуванні, висока культура керівника, вміння об’єднувати, згуртовувати навколо себе однодумців, нестримне прагнення до педагогічних інновацій, всебічна ерудованість, вимогливість і толерантність, любов до справи і людей – такими рисами характеризують цю людину її колишні колеги. За її наполегливу працю на освітянській ниві та відданість садку була неодноразово нагороджена почесними грамотами, подяками та грошовими преміями.
*Горбенко Валентина Григорівна*	Праця з дітьми завжди була потрібною і почесною в суспільстві. І народна педагогіка, і спеціальні дослідження переконливо показали, що дошкільне дитинство, яке становить десяту частину життя людини, має надзвичайно велике значення для становлення особистості. «Саме дитина, кожна дитина як особистість потребує нашої особливої уваги, теплоти і професійної турботи» - це правило добре запам’ятала для себе Валентина Григорівна і пізніше воно стало для неї життєвим кредо. Горбенко Валентина Григорівна народилася 6 вересня 1938 року в робітничій сім’ї, у Волинській області. Закінчивши середню школу, вступила до Луцького педагогічного інституту, успішно його закінчивши, почала свою трудову діяльність на педагогічній ниві. Одружившись, переїхала на Вінниччину. В 1980 році була призначена на посаду завідуючої дошкільного навчального закладу, який ще не мав навіть назви, адже був у стані побудови. Енергійна, заповзята завідуюча взяла під пильний контроль чоловічу бригаду будівельників. Вона чітко контролювала виконання технічних робіт як у підвалах, так і на даху. Будівельники жартома називали її «прорабом у спідниці» та ставились хоча і з острахом, але з повагою. Це була новобудова майбутнього дошкільного навчального закладу № 75 «Берізка», що відкрився у серпні 1981 року. Енергійна, творча, Валентина Григорівна, укомплектувавши педагогічний склад в основному молодими фахівцями, почала створювати затишок та комфорт у садочку для виховання та навчання підростаючого покоління. Завідуюча мала веселу вдачу, була гарним організатором. Залишалася разом з колективом як у свята, так і в будні. За нагоди, навіть їздила по селам на заготівлю овочів та фруктів. А потім, до 24 години, очоливши колектив співробітників та батьків розвантажувала добуте у підвали дошкільного закладу. Дуже піклувалася про долю кожного вихованця, щоб діти були нагодовані, доглянуті, навчанні, щоб із задоволенням відвідували улюблений садочок. Під її керівництвом дошкільний заклад став одним з найкращих закладів освіти. Батьки із задоволенням приводили малюків у садочок, брали активну участь у всіх заходах, організованих висококваліфікованим керівником. У 1995 році Горбенко Валентина Григорівна вийшла на заслужений Нині, вона частий та бажаний гість дошкільного закладу у будні та свята. Співробітники закладу завжди раді такій гості, яка і нині вислухає, порадить, підтримає, надихне на творчість.
*Головешко Людмила Іванівна*	Головешко Людмила Іванівна очолювала дошкільний навчальний заклад № 77 з моменту його відкриття у період з 07.01.1982 по 07.09.2010 р. – майже 29 років. Народилась у сім'ї військовослужбовця. З дитячих років увібрала найкращі людські риси, які прищеплював батько - учасник Великої Вітчизняної війни та мати – чуйна, справедлива жінка. Після закінчення Вінницького педагогічного інституту працювала на посаді методиста, а згодом на посаді завідуючої. У дошкільний навчальний заклад № 77 прийшла у новобудову – прийняла мовчазні цегельні стіни, невпорядковану територію. Це мудра, щедра душею людина, вона змогла створити могутній колектив однодумців, які дбають про дітей. Третина колективу - люди, які працюють в ДНЗ № 77 більше 15 років, у 8-ми працівників трудовий стаж розпочався у закладі і вони працюють і досі : вихователі, пралі, помічники вихователів. За період роботи Людмили Іванівни на посаді завідуючої випустилось більше 3 000 дітей, пройшло по книзі реєстрації трудових книг 493 працівники – всім їм Людмила Іванівна без останку віддавала частинку своєї любові, свого серця, свого здоров'я. За віддану працю та вагомий особистий внесок у справу виховання та навчання підростаючого покоління Людмила Іванівна неодноразово нагороджувалась грамотами Управління освіти, грошовими преміями, цінними подарунками.
*Левченко Любов Василівна*	Після закінчення середньої школи вступила до Львівського педагогічного училища № 1, у 1959 році закінчила його. Спочатку працювала вихователем в ДНЗ № 15 взуттєвої фабрики імені Щорса. Потім в ДНЗ № 22 елекротехніхнічного заводу. Працюючи, продовжувала заочно навчатись у Київському державному інституті ім. Горького на факультеті педагогіки та психології дошкільників. Успішно закінчила навчання у 1969 році. З 1966 по 1995 рік ( вихід на пенсію ) працювала вихователем-методистом у ДНЗ № 18 олієжиркомбінату. А робота методиста в садочку - як диригента в оркестрі: які ноти вибереш, як виконавців настроїш - таку мелодію й матимеш. Любов Василівна знала методи, підходи, технології навчання, вміла розказати, пояснити, навчити. Вона володіла одним з найбільших благ — мудрістю. Любов Василівна завжди наголошувала на тому, що потрібно виховувати кожну дитину як неповторну особистість. Малята не народжуються нездарами, кожного природа обдаровує якимись здібностями, їх потрібно виявити, виплекати у дошкільному віці.
*Чуприна Леся Степанівна*	Народилась 22 липня 1933 року в селі Гусятин Чемировецького району Хмельницької області. На початку війни сім’я була евакуйована до Ставропільського краю, де і закінчила Леся Степанівна школу. В 1950 році сім’я повертається на Україну. В цьому ж році вона вступає до Чортківського педучилища. З 1955-59р.р. працює вчителем і старшою піонервожатою в селі Требухівці Гусятинського району Тернопільськї області. З 1960 року проживає у м. Вінниця, де працює в школі № 5, 9 вчителем та старшою піонервожатою. В 1964 році прийшла працювати в ДНЗ № 30, який щойно відкрився в мікрорайоні Вишенька, вихователем, де згодом обійняла посаду вихователя-методиста. Протягом всіх 45-ти років педагогічної діяльності Леся Степанівна працювала творчо і натхненно, віддаючи всі свої сили, любов та серце дітям.
*Луценко Раїса Максимівна*	«Я надзвичайно щаслива людина. І моє щастя не залежить від жодних матеріальних благ, тому, що неодмінна умова життя – це переконаність, що живеш правильно, що за спиною не стоїть ні підлість, ні шахрайство, ні хитрість». Раїса Михайлівна народилась в затишному мальовничому краю Томашпільського району Вінницької області в селі Цапівка 06 вересня 1945 року в сім’ї робітників. Після закінчення 11 класів Вапнярської середньої школи у 1963 році Раїса здійснила свою мрію та вступила до Вінницького державного педагогічного інституту ім. Островського на факультет «Початкові класи». Під час навчання в інституті проявила себе, як активна, цілеспрямована, відповідальна студентка. Вона приймала активну участь у студентських заходах. ЇЇ активна студентська позиція не завадила особистому життю. В 1967 році вона знайшла свою другу половину, в той же час розпочала свою педагогічну викладацьку діяльність в середній школі с. Антонівка Томашпільського району Вінницької області. В 1970 році життєвий шлях Раїси Михайлівни кардинально змінився. Разом з сім’єю вона переїхала до міста Вінниці та почала працювати вихователем в ДНЗ № 33. У 1972 році народила сина і відчула на собі дух материнства. За сумлінну та творчу працю вона була призначена на посаду вихователя-методиста в ДНЗ № 33 з 1982 по 1993 рік, з 1994 по 2004 рік також працювала вихователем-методистом в ДНЗ № 42 , з 2004 по 2011 рік в ДНЗ № 18 на тій же посаді.